[AACAP] Terrorism and War: How to Talk to Children — Ukrainian

№ 87; оновлено в березні 2020 г.

У сучасному світі перед батьками постає складна задача: як пояснити дітям насилля, тероризм і війну. Вести такі бесіди нелегко, але надзвичайно важливо. Завдяки ним батьки можуть допомогти дітям почуватися безпечніше та краще розуміти світ, у якому живуть. При обговоренні подібних тем батькам стануть у пригоді наступні поради:

Прислухайтеся до дітей:

• Оберіть доречні час і місце, щоб дітям було зручно ставити запитання. Не примушуйте дітей до розмови, доки вони не будуть готові поговорити.

• Пам’ятайте, що діти схильні персоналізувати ситуацію. Наприклад, вони можуть непокоїтися про друзів або рідних, які мешкають у містах чи країнах, пов’язаних з певними інцидентами або подіями.

• Допомагайте дітям знайти способи проявити їхні почуття. Деякі діти не в змозі говорити прямо про свої думки, почуття й страхи. Можливо, їм буде спокійніше малювати, грати з іграшками або складати історії чи вірші, напряму чи опосередковано пов’язані з поточними подіями.

Відповідайте на запитання дітей:

• Вживайте слова та поняття, зрозумілі дитині. Ваше пояснення має відповідати її віку та рівню розуміння. Не перевантажуйте дитину зайвою інформацією.

• Давайте дітям відверті відповіді та інформацію. Зазвичай діти відчувають, коли ви не щирі.

• Будьте готові повторити пояснення або провести декілька бесід. Деяку інформацію може бути важко прийняти чи зрозуміти. Задавати одне й теж питання знову й знову  – це може бути способом, яким ваша дитина просить запер\внення у безпеці.

• Визнайте та підтримайте думки, почуття та реакції вашої дитини. Дайте дитині зрозуміти, що ви вважаєте важливими її питання та тривоги.

• Будьте послідовні, підбадьорюйте дитину, але не давайте нереалістичних обіцянок.

• Уникайте стереотипів, не поділяйте людей на групи за расою, національністю, релігією. Користуйтеся нагодою навчати дітей толерантності та розвіювати упереджені ставлення.

• Пам’ятайте, що діти беруть приклад з поведінки батьків і вчителів. Вони спостерігають за вами, їм дуже цікава ваша реакція на події. Вони вчаться, уважно прислухаючись до ваших розмов з іншими дорослими.

• Не приховуйте від дітей свої почуття. Коли вони бачать, що ви стривожені або занепокоєні через те, що відбувається, – це нормально. Однак не перевантажуйте їх своїми турботами.

• Не протидійте тому, як ваша дитина справляється з ситуаціями. Якщо дитина почувається спокійніше, коли каже, що події нібито відбуваються десь дуже далеко, – краще не сперечатися. Можливо, дитині потрібно думати так, щоб почуватися у безпеці.

 Підтримуйте дітей:

• Не дозволяйте дітям дивитися багато жорстоких та тривожних зображень на телеекрані. Багаторазовий перегляд лякаючих картин і сцен здатний сильно збентежити дитину, особливо маленьку.

• Допоможіть дітям налагодити передбачуваний режим та розпорядок дня. Коли щоденні справи впорядковані та знайомі, дитина почувається безпечніше. Школа, спорт, дні народження та інші свята, групові заняття – все це набуває особливого значення в тривожні часи.

• Координуйте інформацію між домом і школою. Батьки мають знати, які заняття проводяться у школі, які дискусії точаться. А вчителі мають знати про конкретні страхи і хвилювання дитини.

• Діти, які пережили психічну травму або втрату, можуть інтенсивніше реагувати на трагічні події або на новини про війну чи акти тероризму. Таким дітям буває потрібна додаткова підтримка й увага.

• Будьте уважні до фізичних симптомів стресу. В багатьох дітей скарги на фізичний біль є ознакою тривоги та стресу.

• Спостерігайте, чи немає в дитини потягу до фільмів, у яких багато насильства, або до відео- чи комп’ютерних ігор воєнної тематики.

• Якщо вам здається, що дитина переживає сильний стрес або надто переймається війною, актами насильства чи тероризму, вона потребує оцінки кваліфікованого спеціаліста з психічного здоров’я. Ось ще кілька ознак того, що дитина може потребувати професійної допомоги: тривалі проблеми зі сном, постійні тривожні думки, нав’язливі жахливі óбрази, сильний страх смерті, побоювання залишати батьків або ходити до школи. Педіатр може направити дитину до відповідного фахівця.

• Допомагайте дітям спілкуватися з іншими і виявляти свої почуття та думки вдома. Можливо, деякі діти захочуть написати листа до президента або регіональної влади, в міську газету, або тим сім’ям, які переживають втрату.

• Дозвольте дітям залишатися дітьми. Можливо, їм не хочеться багато думати чи говорити про важкі події. Це нормально, якщо натомість вони хочуть гратися м’ячем, лазити по деревах, кататися на велосипеді тощо.

Збагнути й прийняти існування війни й тероризму нелегко. Зрозуміло, що багато дітей почуваються розгубленими, засмученими та збентеженими. Батьки, вчителі та відповідальні дорослі допомагають, коли прислухаються до дітей і реагують чесно, послідовно і з підтримкою. Більшість дітей, навіть ті, хто переживає травму, є досить стійкими. Як і більшість дорослих, вони здатні проходити крізь важкі часи й жити далі своїм життям, і саме так і відбувається. Створюючи відкрите середовище, в якому діти вільні ставити запитання, батьки допомагають їм впоратися і зменшують імовірність емоційних проблем.